Історія ліцею

Історія Солотвинського ліцею-інтернату з румунською мовою навчання імені Міхая Емінеску розпочинається ще за часів Чехословацької Республіки.
У 1937 році в Солотвині було відкрито Масарикову ювілейну державну міщанську школу — одну з найсучасніших навчальних споруд тогочасної Чехословаччини. До цього освітній процес відбувався у кількох застарілих будівлях, а вчителям іноді доводилося відвідувати учнів удома. Через активний розвиток містечка виникла нагальна потреба у сучасному навчальному закладі.
Будівництво школи розпочалося у 1935 році за фінансової підтримки місцевої гірничої дирекції та Генеральної дирекції державних гірничо-металургійних підприємств. Загальна вартість робіт становила 2,7 мільйона крон. Урочисте відкриття відбулося 5 травня 1937 року.
Нову триповерхову будівлю звели у самому центрі робітничого району. Архітектура у стилі функціоналізму з довгими стрічковими вікнами різко контрастувала з традиційною малоповерховою забудовою. Це стало яскравим втіленням технічного прогресу того часу.
У приміщенні було обладнано 18 навчальних класів, 4 спеціалізовані кабінети, 2 їдальні та адміністративні приміщення. Спортивний зал планувався як окрема будівля на наступному етапі.
На той час це була українська школа, де навчання розпочиналося з восьмирічного віку.
У 1954 році відбулося розділення закладів за мовою навчання: українська школа залишилася у триповерховій будівлі, а російська отримала нове приміщення на вулиці Інженерній (нині — вул. Репіна). Будівля, яка до того слугувала житлом для офіцерів, була передана під школу №2. Першим директором став Самойлов Олександр Григорович. Водночас українська школа №1 функціонувала також як вечірня.

У 1957 році до Солотвина прибула делегація з румунського міста Сату-Маре. Під час зустрічі з місцевим керівництвом пролунало запитання: чому у Солотвині, де проживає значна румунська громада, досі не відкрито школу з румунською мовою навчання, адже в Румунії діє українська школа? На той час румунські учні навчалися у пристосованих приватних будівлях (Фодор, Крупачь).
У 1957–1958 роках розпочалося будівництво румунської школи на вулиці 50 років Жовтня (нині — вул. М. Емінеску). Уже в 1959 році навчальний заклад відкрив двері для учнів.
У 1968 році школа з румунською мовою навчання переїхала у будівлю на тодішній площі Сталіна (нині — площа Народна), де функціонувала як Солотвинська загальноосвітня школа №2.
У 2023 році заклад отримав новий статус — Солотвинський ліцей-інтернат з румунською мовою навчання імені Міхая Емінеску.
Головним корпусом ліцею нині є будівля на вулиці Репіна.
Директори закладу в різні роки:
з 1947-1950 -Молдован Олександр Олександрович

з 1950-1955 -Борка Юрій Олександрович

з 1953-1955 -Кудинова Раїса Петрівна

з 1955-1963- Гайдук Олександр Олександрович

з 1963-1968- Кожокарь Тімофій Харлампович
з 1968-1982-Денге Іван Михайлович
з 1982-1985-Юско Іван Йосипович

з 1985-1990-Редник Юрій Олександрович
з 1990-2021-Оприш Михайло Михайлович

з 2023 року Поп Адріана Нуцівна
«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.»

Istoria Liceului Internat Solotvino cu predare în limba română „Mihai Eminescu” începe încă din perioada Republicii Cehoslovace.
În anul 1937, la Solotvino a fost inaugurată Școala Orășenească de Stat „Masaryk” – una dintre cele mai moderne instituții de învățământ din întreaga Cehoslovacie. Până atunci, procesul educațional se desfășura în câteva clădiri vechi și degradate, iar unii profesori erau nevoiți să viziteze elevii acasă. Odată cu dezvoltarea rapidă a localității, a apărut necesitatea stringentă a unei școli moderne.
Construcția clădirii a început în anul 1935 și a fost finanțată integral de către Direcția Minieră locală și Direcția Generală a Întreprinderilor Miniere și Metalurgice de Stat. Costul total al lucrărilor a fost de 2,7 milioane de coroane. Inaugurarea oficială a avut loc la 5 mai 1937.
Clădirea cu trei etaje a fost construită în centrul cartierului muncitoresc. Arhitectura sa modernă, în stil funcționalist, cu ferestre în bandă, contrasta puternic cu clădirile tradiționale joase în stil popular, reprezentând un simbol al progresului tehnic din acea perioadă.
Instituția dispunea de 18 săli de clasă, 4 cabinete specializate, 2 cantine și birouri administrative. Construcția unei săli de sport separate era planificată ulterior.
Aceasta era o școală ucraineană, iar copiii începeau studiile la vârsta de opt ani.
În anul 1954, școlile au fost separate în funcție de limba de predare: școala ucraineană a rămas în clădirea cu trei etaje, iar cea rusă a primit un nou sediu pe strada Inginerilor (astăzi – str. Repin). Clădirea, care anterior găzduise ofițeri militari, a fost transferată pentru a deveni Școala Nr. 2. Primul director a fost Alexandr Grigorevici Samoilov. Totodată, școala ucraineană Nr. 1 avea și o secție serală.

În anul 1957, o delegație din orașul românesc Satu Mare a vizitat Solotvino. În timpul întâlnirii cu autoritățile locale, au întrebat de ce nu există o școală românească, având în vedere că în România funcționează o școală pentru minoritatea ucraineană. La acea vreme, copiii români învățau în clădiri private adaptate, aparținând familiilor Fodor, Crupaci ș.a.
În perioada 1957–1958 a început construcția școlii românești pe strada 50 de ani ai Revoluției din Octombrie (astăzi – str. Mihai Eminescu). În anul 1959, școala și-a deschis porțile.
În anul 1968, școala românească s-a mutat într-o clădire de pe Piața Stalin (astăzi – Piața Mihai Eminescu), unde a funcționat sub denumirea de Școala Medie Nr. 2 cu predare în limba română din Solotvino.
În anul 2023, instituția a obținut un nou statut – Liceul Internat Solotvino cu predare în limba română „Mihai Eminescu”.
Clădirea de pe strada Repin este în prezent sediul principal al liceului.
Directorii instituției de-a lungul timpului:
anii 1947-1950- Alexandru Moldovan